• 08 ВЕР 20
    В умовах епідемії COVID-19 не можна забувати про ТУБЕРКУЛЬОЗ

    В умовах епідемії COVID-19 не можна забувати про ТУБЕРКУЛЬОЗ

    Обережно – туберкульоз! Корисна інформація про сучасне епідемічне становище щодо туберкульозу та ефективні, перевірені міжнародною практикою підходи до протидії цьому небезпечному захворюванню.

    З метою налагодження тісної співпраці та консолідації зусиль в рамках дії Глобальної стратегії боротьби з туберкульозом, що сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу, 5 грудня 2019 року підписаний Меморандум про співпрацю між Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України», Фундацією «Громадський рух «Українці проти туберкульозу», Всеукраїнською коаліцією громадських організацій «Зупинимо туберкульоз разом» та Всеукраїнською асоціацією людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ».

    Тож, ділимося із містами України корисною інформацією про сучасне епідемічне становище щодо туберкульозу та ефективні, перевірені міжнародною практикою підходи до протидії цьому небезпечному захворюванню. 

    Туберкульоз – соціально-небезпечна інфекційна хвороба.

    Туберкульоз не лише страшна інфекційна, але до того ж і соціально-небезпечна хвороба. Це означає, що її чинники мають політичні, соціальні, економічні, культурні тощо коріння, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави. Згідно експертних оцінок Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), аналіз питомого впливу кожної окремої групи факторів ризику на здоров’я населення доводить, що визначальну роль у формуванні системи здоров’я відіграє спосіб життя, на який припадає більше ніж 50,0%, в той час, як медичним факторам тут належить менше 10,0%. В своїх наступних публікаціях ми покажемо, чому заходи боротьби із туберкульозом, які ґрунтуються виключно на медичних інтервенціях, але не враховують при цьому соціально-економічні фактори його існування та поширення, не є ефективними.

    Надзвичайно високий рівень поширеності туберкульозу в Україні зумовлений наявністю тут низки соціально-економічних проблем – факторів ризику та окремих верств населення – так званих груп ризику захворювання на туберкульоз, які утворилися в суспільстві внаслідок не вирішення зазначених проблем впродовж тривалого часу. До таких проблем слід віднести занепад промислового та сільськогосподарського виробництва, зубожіння, неякісне і незбалансоване харчування та незадовільні життєво-побутові умови значних прошарків населення, масове безробіття та внутрішню і неконтрольовану зовнішню міграцію, криміналізацію суспільства та величезну кількість людей, які знаходяться під вартою, занепад системи соціального захисту та забезпечення, соціальну дезадаптованість, наявність шкідливих виробництв та небезпечних професій, занепад системи охорони здоров‘я, низький культурний та освітній рівень значних верств населення та ряд інших. Із упевненістю можна говорити, що в суспільстві утворився значний, причому досі не облікований та не контрольований державою прошарок населення, самий спосіб життя якого свідчить про те, що ці люди можуть хворіти на туберкульоз.

    До них, зокрема, можна віднести: осіб, які знаходяться за межею бідності, бездомних, наркозалежних,  ВІЛ-інфікованих, осіб, які знаходяться під вартою або звільнилися із місць позбавлення волі, алкоголіків, осіб без певного роду занять, безробітних, представників ромського етносу, робітників шкідливих виробництв, незаконних мігрантів та деяких інших. Фактори ризику безпосередньо впливають на виникнення, формування та стан груп ризику, що забезпечує постійне відновлення нових випадків захворювання на туберкульоз. Тому туберкульоз, в першу чергу – проблема  політична та соціально-економічна.

    Водночас, державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз традиційно реалізовується в Україні шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері боротьби із туберкульозом, є Міністерство охорони здоров‘я України. Але сьогодні проблема туберкульозу вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів його поширення серед населення України.

    Принцип галузевого управління складним соціальним об’єктом, яким є епідемія туберкульозу, зокрема суто медичний підхід до аналізу епідеміологічних показників перешкоджає своєчасному прогнозуванню перспектив розвитку епідемії туберкульозу та розробці відповідного плану національної міжвідомчої протидії його викликам, внаслідок чого епідемія туберкульозу залишається надзвичайно загрозливою не тільки для життя та здоров‘я наших громадян, а, за великим рахунком, надає підстави вважати цю ситуацію, як загрозу національній безпеці української держави, становить перешкоду на шляху до європейської інтеграції України. Ось чому державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на долання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.

    На основі аналізу епідемічної ситуації, проведеного фахівцями Національного інституту фтизіатрії і пульмонології АМН України, зроблений наступний довгостроковий проноз можливих тенденцій розвитку епідемічної ситуації щодо туберкульозу в Україні. Прогноз захворюваності й смертності від туберкульозу залежить від соціально-економічних умов у країні (чим кращі, тим менші показники туберкульозу), ситуації з ВІЛ-інфекцією (чим вона краща, тим менші показники туберкульозу), поширеності хіміорезистентного туберкульозу (чим вона менша, тим менші показники захворюваності і смертності від туберкульозу). Комплексний підхід на основі аналізу результатів досліджень епідемічної ситуації з туберкульозу за період 2005 – 2015 рр., оцінки динаміки захворюваності на ХРТБ та ко-інфекцію ТБ/ВІЛ, ефективності профілактичних заходів, забезпеченості протитуберкульозними препаратами закладів, стану функціонування протитуберкульозної служби дозволили зробити прогноз щодо динаміки захворюваності та смертності від туберкульозу до 2025 р.:

    – при соціально-економічних умовах в Україні гірших, аніж сьогодні, і/або неприборкані епідемії ВІЛ-інфекції і/або рості ХРТБ, захворюваність туберкульозу через 10 років може збільшитися в 2 рази, а смертність – в 2,5 рази;

    – при соціально-економічних умовах в країні таких же як сьогодні, при такому ж стані з ХРТБ та з епідемією ВІЛ/СНІД, захворюваність і смертність від туберкульозу може хвилеподібно коливатися з повільною тенденцією до стабілізації та зменшення;

    – при соціально-економічних умовах в Україні кращих, аніж сьогодні, і/або приборканні епідемії ВІЛ-інфекції та контролю за ХРТБ, захворюваність може зменшуватися на 5,0–7,0 % щороку, а смертність може зменшуватися на 10,0 % щороку.

    Данні щодо епідемії туберкульозу в Україні, які ми подамо у наступній публікації, свідчать на користь того, що чинна державна політика протидії туберкульозу не може бути визнана такою, що забезпечує ефективну відповідь епідемії, а отже вимагає суттєвого перегляду.

    Всеукраїнська асоціація людей, які перехворіли на туберкульоз “Сильніші за ТБ”

    https://www.auc.org.ua